- Чи складно було перекладати тексти Б.Шульца, оскільки в нього великі речення, він доволі складно пише, в нього своя дійсність, як вам вдавалось ухоплювати та передавати її?
Головна річ, яку я з’ясував у спілкуванні зі своїми польськими друзями. Я запитував у Ольги Токарчук, і Кшиштофа Варги, і в Богдана Задури, чи правильною є думка, що Шульц важкий для читання автор? І вони це заперечували. Казали, що звичайно, у Бруно Шульца дуже своєрідна мова та власний стиль, але він зовсім не є нечитабельним. Для мене головним критерієм було те, що він затягує та його цікаво читати. Тобто, я мав докласти максимум зусиль для того, щоб українською мовою цей текст був читабельним, і рафінованим.
ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ
- Як Ви відкрили для себе Бруно Шульца? Чому Ви почали перекладати його твори?
Між моментом, коли для мене відкрили Шульца та моментом, коли я почав його перекладати пройшло приблизно чверть століття – 25 років. Про Шульца вперше мені розповів Юрій Винничук у травні 1986 року. Потім протягом року-двох було дедалі більше розмов про Шульца. Потім в нашій тодішній газеті я раптом прочитав переклад одного з його оповідань. Здається, то була «Друга осінь» в перекладі мого знайомого франківського художника Миколи Яковини, це і був перший текст Шульца, який я прочитав у своєму житті. Приблизно, у ці часи, кінець 80-тих, я писав вірші до своєї майбутньої поетичної книжки, які на мій погляд десь із Шульцом перегукувалися, хоча я ще його не читав, і знав з того як це було описано іншими. Мені здавалося, що я належу до цього «шульцівського світу». Власне, більшість із цих текстів ми з гуртом «Karbido» пізніше використали у «Цинамоні» (альбом Ю.Андруховича із гуртом). Тому, коли у 2008 році надійшло запрошення взяти участь у Дорогобичі на фестивалі: підготувати окрему шульцівську програму, то я запропонував саме ці тексти. Натомість, на той час Шульца вже перекладали українською: в 90-ті роки вийшов переклад Андрія Шкрабюка, з’являлися переклади Тараса Возняка, Андрія Павлишина, але у певний момент я остаточно розчарувався в більшості цих перекладів. Вже під час роботи над «Цинамоном» Шульц стає мені значно ближчим. І 2 роки потому 2010 рік на Форумі видавців з’являються думки стосовно того що невдовзі буде 2012 рік із подвійною круглою датою, пов’язаною з Шульцем, тобто народження це 1892 та смерть 1942, 120 років від дня народження, 70 років від смерті. Польський інститут книги готовий був профінансувати нове українське видання повної прози. Вони порадившись вирішили, що найкраще буде звернутися до мене з цього приводу.
- Чи змінили Ви свою думку про першу поетику Шульца? Чи вплинули ці тексти на Ваші наступні твори?
Думаю, поки що не вплинули, але може не так самі тексти Шульца, як його творчий силует. Він став, знову ж таки, після «Цинамону», ще на один крок ближче. Тому що тут я працював безпосередньо з його словом. Мені здається, що з таким насиченим автором, як Бруно Шульц, дуже важливо прочитати його твір таким чином , яким може прочитати його тільки перекладач. Тобто людина, яка «розмонтує», кожне речення до найменших його деталей, щоб скласти їх у своїй власній мові. І це був ще один, остаточний етап наближення до Шульца.
Перекладання його творів - це окрема історія. Це почалося, ніби 2011-го, я знайшов такий момент, коли нічого більше не робив, працював тільки над цим. Це було у вересні, у мене з’явилася стипендія в Швейцарії, в одному маленькому містечку, де надавалося житло у колишньому будинку садівника. Там серед цього саду, собі живеш, працюєш, ця атмосфера дуже підходила мені під Шульца, хоча перший текст як ми знаємо «Серпень», я почав його перекладати у вересні, але дні були абсолютно такі – схожі на ті, що в оповіданні. Тобто вже із першим оповіданням все стало на місце.
ІВАН МАЛКОВИЧ
Колись я вперше почув від свого приятеля про Бруно Шульца і про його «Цинамонові КРИНИЦІ» (так я сприйняв тоді на слух «цинамонові крамниці»), і коли згодом придбав книжку, то спершу був навіть трохи розчарований, що там не «криниці», а «крамниці»... Мій улюблений письменник Богуміл Грабал казав, що йому для натхнення треба прочитати бодай півсторінки Шульца, і в нього від надміру емоцій починає крутитися голова, він відкладає книжку і мусить вийти на свіже повітря. Отож попередні українські переклади Шульца були непогані, але вони мене не надихали. Шульц повнокровно зазвучав мені лише в перекладі Андруховича, бо коли за справу береться майстер, відразу з’являється магія тексту. Отож видавши Шульца, я передовсім ще раз відкрив його для себе, і нарешті зрозумів Грабалове захоплення цим письменником